На правому березі сивочолого Дніпра-Славути та рукотворного Каховського моря розкинувся неозорими степами Бериславський район. Площа його становить 1721,2 кв. км.
Географічно зручна територія заселялася з найдавніших часів. Проведені тут археологічні розкопки виявили залишки поселень початку нової ери, а гордовиті кургани розповідають про кочовиків різних племен і народів. Є свідчення, що на місці Берислава свого часу розташовувався Ольвіополь (Мелітополіс) – одна з багатьох грецьких колоній на півдні України; також є припущення, що тут була і столиця Готської держави – Дармпарштадт. Ще за деякими даними, у часи Хозарського каганату Берислав називався Білою Вежею, яка була взята штурмом князя Святослава.
У середньовіччя, коли ці землі потрапили під владу Великого Князівства Литовського, на місці Берислава була збудована Вітовтова митниця, найменована ім’ям великого князя. З тих само часів починає діяти знаменита Таванська переправа, названа так пізніше турками і кримськими татарами, оскільки пролягала через зниклий тепер острів Тавань, що містився по Дніпру напроти Берислава.
Пізніше територія Бериславщини опинилася у складі Кримського ханства. Тут будується вельми міцна мусульманська фортеця, що у різних дослідників звалася по-різному – Кизи-Кермен, Казі-Кермен, Ґазі-Кермен.
Оскільки це укріплення разом з сусідніми заважали вільному плаванню запорізьких козаків по Дніпру та Чорному морю, неодноразово воно ставало об’єктом козацьких нападів. Бачили фортечні мури загони численних отаманів та гетьманів – Б.Ружинського, М.Дорошенка, Б.Хмельницького, М.Ханенка, І.Сірка, С.Палія, П.Іваненка, московського князя Голіцина та інших. Різними бували підсумки протистояння, аж поки у серпні 1695 р. об’єднані війська гетьмана І.Мазепи і воєводи Шереметєва не здолали турецько-татарську твердиню остаточно і не зруйнували її дощенту. З мідних трофейних гармат полтавський полковник П.Герцик вилив 120-пудовий дзвін “Кизи-Кермен”, який і досі прикрашає Полтавський обласний краєзнавчий музей.
Після цих подій у документах наша місцевість найменувалася як „кизикерменські пустельні місця”. Лише у другій половині XVIII ст. починається відбудова міста. А після російсько-турецької війни 1768-74 рр. Бериславщина відійшла до Росії і Указом Катерини II 22.01 (02.02). 1784 р. Кизи-Кермен було перейменовано на Берислав. Відтоді землі сучасного району активно заселялися колоністами – євреями, росіянами, шведами, білорусами, німцями, навіть італійцями. Імператриця Катерина II, князь Г.Потьомкін, прусський імператор Йосиф II особисто відвідували Бериславщину. Саме через її терени Потьомкін наказав “дорогу від Кизи-Кермена до Перекопа зробити багатою рукою, щоб не поступалася римським” і назвав її “Катерининським шляхом”.
З тих часів історія Бериславщини на протязі понад двох століть була невід’ємно пов’язана з Російською імперією. Лише після здобуття Україною незалежності у серпні 1991 р. почався новий етап розвитку краю.
Бериславський район утворений в 1928р. як адміністративно-територіальна одиниця Херсонської округи. Входив до складу Одеської, Миколаївської губерній (з 1937-Миколаївської області), і з березня 1944 - у складі Херсонської області.
На території району знаходяться на державному обліку 10 об'єктів культурної спадщини національного значення та понад 350 місцевого, що є найбільшим показником по всій Херсонській області.
Місто Берислав
Територія сучасного міста заселялася ще з первісних часів. Проведені у 1925 та 1961-62 рр. археологічні розкопки виявили залишки поселення пізньої бронзи, а також скарб із 7 бронзових сокир та 42 злитків загальною вагою понад 24 кг. На початку нової ери на місці Берислава виникло скіфо-сармато-слов’янське поселення, від якого було розкопано 6 великих кам’яних будівель, а на могильнику 4 поховання часів черняхівської культури.
Опісля Берислав став свого роду форпостом литовських, кримськотатарських і турецьких володінь, маючи, звичайно інші назви.
У 1648 р., готуючись до Визвольної війни українського народу, через місто двічі проїжджав до Бахчисарая гетьман Богдан Хмельницький. Згодом Берислав став місцем формування загонів українського козацтва для продовження боротьби з Османською імперією.
Після переходу цих земель до володінь Російської імперії і перейменування міста на сучасну назву, у 1787 р. імператриця Катерина ІІ двічі відвідала його.
Оскільки у часи колонізації півдня України наприкінці XVIII ст. значну частину переселенців становили козаки – вихідці з Полтавської та Чернігівської губерній, вони переправили сюди свою православну збудовану без жодного цвяха дерев’яну церкву з містечка Переволочної, яка й досі діє у місті і є пам’яткою архітектури національного значення нашого народу.
Під час Кримської (Східної) війни 1853-56 рр. до Берислава евакуювали хворих та поранених захисників Севастополя. Збереглося кладовище воїнів, які померли у шпиталях міста, що разом з відповідним кам’яним хрестом та спорудженою тут пізніше каплицею також є об’єктами культурної спадщини українського народу.
У другій половині XIX ст. з’являються перші промислові підприємства. Різко зростає чисельність населення: якщо наприкінці XVIII ст. тут мешкали 640 осіб, то у 1885 р. – 10 211, а на початок Першої світової війни кількість бериславців становила біля 18 000 чоловік.
На початку XIX ст. у Бериславі діяли 4 православні церкви, 3 єврейські синагоги, міське поліцейське управління, міська управа, перша на Херсонщині пожежна команда, міщанська управа, сирітський суд, земська лікарня, 4 аптеки, приватна гімназія, кілька чоловічих та жіночих навчальних закладів, друкарня, громадська бібліотека, фотографія, поштово-телеграфна контора, станція телеграфа англо-індійської лінії, агенція російського товариства пароплавства і торгівлі, пристань, понтонний міст, дві кінно-поштові станції, контора омнібусів, ресторація, заводи рибний, мінеральних вод, прянично-цукерковий, цегельний, каса взаємного кредиту, банк тощо. Особливою гордістю бериславців була морехідна школа – одна з небагатьох в усій імперії. У 1896 р. підприємець Р. Айзеншток (дід відомого артиста Р. Рудіна – “пана Гімалайського) заснував у місті майстерню з ремонту сільськогосподарського реманенту, що у подальшому виросла в крупний машинобудівний завод, який діє й сьогодні.
У роки Української революції 1917-21 рр. Берислав кілька разів переходив з рук до рук радянської Росії, австро-німецьких, гетьмана Скоропадського, УНР Директорії УНР, отамана Григор’єва, генерала Денікіна. Улітку 1920 р. місто стало прифронтовим у ході запеклих боїв на Каховському плацдармі; тут розташовувався штаб Червоної армії на чолі з майбутніми маршалами СРСР К. Ворошиловим та С.Будьонним. З того часу у Бериславі надовго утвердилася комуністична влада.
Страхітливих втрат зазнало населення Берислава під час розкуркулювання, голодоморів 1921-23 та 1932-33 років, терору кінця 30-х років.
З серпня 1941 по березень 1944 рр. населений пункт перебував під нацистською окупацією. Внаслідок бойових дій місто було значно зруйноване, велика кількість мешканців загинула на фронтах, а майже усі представники єврейської та ромської національностей були розстріляні гітлерівцями.
Відродження Берислава почалося лише після закінчення Другої Світової війни. На сьогодні Берислав є районним центром Бериславського району Херсонської області, розташоване за 75 км від обласного центру, відстань до найближчої залізничної станції – 12 км. Найважливіша галузь господарського комплексу міста – промисловість. Добре зарекомендували себе ВАТ “Бериславський машинобудівний завод”, ВАТ “Бериславський хлібозавод”. Значного розвитку набуває малий та середній бізнес. Функціонують 4 загальноосвітніх, музична та спортивна школи, педагогічний та медичний коледжі, 3 дитячі садки, станція юних техніків, центр дитячої та юнацької творчості, районна лікарня та поліклініка, районний Будинок культури, районний історичний музей, 4 бібліотеки, 2 православні церкви та кілька протестантських молитовних будинків.
Кількість населення біля 13,0 тисяч осіб.
Після 1784 р. удруге статус міста Берислав отримав у 1938 р.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.01 № 878 місто Берислав внесено до “Списку історичних населених місць України” як найдавніше поселення на території усієї Херсонської області.
У 2016 році Бериславський район прийняв участь та став фіналістом у Всеукраїнській акції “7 чудес України: історичні міста та містечка”.